Історія рідної школи розпочинається з кінця XIX століття, коли в сторожці при церкві був організований клас для навчання хлопчиків заможних сімей.

В 1900 р. село збагатилось окремим приміщенням з двох класних кімнат. Це була церковно - приходська школа,в якій навчались весь світовий день. Навчання велося російською мовою і було добровільним. В новій школі працював учителем В.М.Вайцман, який через сварку з місцевим священиком змушений був утекти, на його місце прибув новий учитель І.К.Максименко, який через рік помінявся місцем роботи з випускником Байрамчанської семінарії, нашим земляком, П.Г.Марченком.

Отже,з 1 вересня 1907 р. став працювати у рідній школі Павло Григорович Марченко. З цього ж року курс навчання став чотирирічним. В ній навчалося біля 300 учнів,яких учило два вчителя(по два класи одночасно). Писали учні, сидячи на вікнах і довгих, на 6-7 осіб, партах. 

Після революційних подій ( 1917-1919) почалася румуно - боярська окупація нашого краю.  На цей час директором школи був Марченко П.Г., але виконувати волю румунської влади було важко, а тому він подав у відставку з керівника. Його місце заступив румун Попеску, який керував школою з 1935 по 1940 р.р.

Перед цими подіями в 1930 р. під керівництвом Марченка П.Г., тоді директора школи, і священика Руссу Івана було збудовано нову школу на громадські кошти,  було побудовано нове приміщення школи з 7 кімнат і квартирою для директора. Школа будувалася з 1927 по 1930 рік.

Почалася Друга світова війна, Радянська Армія визволила бессарабський край від румунів,але недовго радів народ. З наступом фашистів на Україну знову у рідний край прийшли румуни. За короткочасного радянського періоду директором школи була Дуднік Т.А., а завучем Баумін К.С.Стали викладати в школі українською мовою, діти почули Шевченкове слово.

Та знову окупація, яка була ще жорстокішою, тривала три роки. Радість визволення села прийшла 25 серпня 1944 р., але затьмарена вона була війною, на яку проводжали матері синів, жінки чоловіків, діти батьків, розставалися наречені, закохані і більшість - назавжди. Скінчилася війна, нове випробування - голод 1946 року.

Всі зусилля приклала школа щоб не допустити масового вимирання дітей. При школі створено було 2 кухні, що цілодобово варилась по декілька разів їжа на 1500 дітей і дорослих. Під керівництвом нового директора Лідії Дмитрівни Тюш було забезпечено порядок і високу організацію навчання і виховання дітей у важкий 1946 р.

Спочатку була організована семирічна школа. На зміну семирічному навчанню прийшло десятирічне.

В 1948-1949 роках директором Староцаричанської школи був Яковчук Кирило Олексійович.

В 1950 р. постало питання організації в с. Стара Царичанка середньої школи. В селі було біля 900 дітей шкільного віку. Перший секретар Старокозацького РК КПУ Стаднік Захар Германович запропонував це завдання Карнаушенку Василю Семеновичу,який мав досвід такої роботи. А в цей час,навесні 1950 р. на запрошення завідуючого райвідділом освіти земляком із Звенигородщини, Луговим М.П. приїздить у школу Швець Сільвестр Григорович. Завідуючий райвідділом освіти направив Сільвестра Григоровича одразу завучем школи із завданням розпочати набір у 8 клас.

Навесні 1950 року завучем школи став працювати Швець С.Г.

У серпні 1950 р. в школу приїхав новий директор Карнаушенко В.С., якому разом із завучем школи доручено було організувати середню (десятирічну ) школу. Цього року у школу було направлено 10 нових учителів з Черкащини і Вінниччини.

Перші роки важко давався набір у 8-ий клас, В.С.Карнаушенку доводилось їздити з агітацією у навколишні села.

В наступні роки довелося відбирати у 8-ий клас уже на конкурсній основі ( диктант писали ) і тільки тих, хто успішно написав, зараховували у середню школу. Таку форму прийому придумав директор і все через те,що не було приміщення для великої кількості бажаючих навчатися у середній школі.

14-річні дівчатка, які засумували по домівках,відчувши на собі тягар негараздів,що звалився на них у гуртожитках,повірили тодішнім організаторам десятирічної школи, яке життя чекає їх у майбутньому після закінчення середньої школи. Загітовано у 8-ий клас було 15 чоловік, з них 10 класів, тобто випускниками середньої школи стало 12 чоловік.

У школі був створений фонд всеобучу. Він створювався з різних джерел:підсобне господарство організували (парники, кролеферма).

Крім підсобного господарства,яке давало реальні доходи,організовували платні вечори художньої самодіяльності, працювали в колгоспі.

В 1948-1949 роках директором Староцаричанської школи був Яковчук Кирило Олексійович. Завучем Негрецька Вася Петрівна, а завідуючим початкової школи - Марченко Павло Григорович.

Навесні 1950 року завучем школи став працювати Швець С.Г.

У серпні 1950 р. в школу приїхав новий директор Карнаушенко В.С., якому разом із завучем школи доручено було організувати середню (десятирічну ) школу. Цього року у школу було направлено 10 нових учителів з Черкащини і Вінниччини.

Перші роки важко давався набір у 8-ий клас, В.С.Карнаушенку доводилось їздити з агітацією у навколишні села.

В наступні роки довелося відбирати у 8-ий клас уже на конкурсній основі ( диктант писали ) і тільки тих, хто успішно написав, зараховували у середню школу. Таку форму прийому придумав директор і все через те,що не було приміщення для великої кількості бажаючих навчатися у середній школі.

В 1957 – 1966 роках директором був призначений  Шептієнко Григорій Іванович.

В  1966 – 1974 директором школи була Назарова Марія Михайлівна.

З 1974 по 1986 директором школи працював Гаврищук Микола Федорович. При Гаврищуку М.Ф. була побудована сучасна триповерхова школа на 780 учнівських місць.

В 1986 -2007 роках директором Староцаричанської школи працював Козлов Василь Євдокимович.

В 2008 – 2013 роках директором  школи працювала  Мангул Світлана Пилипівна.

З 2013 року  і по теперішній час  директором Староцаричанської ЗОШ І – ІІІ ступенів працює Величко Олександра Іванівна.